Як уродженець маленького села на Вінниччині став академіком зі світовим ім’ям

Сьогодні, 15 грудня (за деякими даними – 16 грудня), – день пам’яті академіка Данила Заболотного

У невеличкому селі Чоботарка (нині – Заболотне) Подільської губернії в селянській родині в грудні 1866-го (за новим стилем – у січні 1867-го; подаються різні дані щодо дати народження – 16 і 28 грудня), народився хлопчик, якому судилося велике наукове майбутнє: Данило Заболотний став епідеміологом і мікробіологом зі світовим ім’ям.

Данило рано залишився без батька. Мати захворіла на туберкульоз кісток і багато років була прикута до ліжка. Материн брат забрав хлопця до себе у російський Ростов-на-Дону. Данило навчався в гімназії в містечку Нахічевані неподалік, а у 1880 році переїхав до іншого дядька, в Одесу, де вступив до Рішельєвської гімназії. Навчався добре і в 1885 році вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету (нині – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова), з якого у 1899 році його відрахували за участь у студентському зібранні й заарештували, але незабаром випустили (за станом здоров’я).

Під час роботи на Одеській бактеріологічній Заболотний захопився бактеріологією, брав участь у дослідженні холери і чуми, які тоді забирали мільйони людських життів.

У 1891 році склав екстерном державні іспити в університеті, здобув ступінь магістра природничих наук, вступив на третій курс медичного факультету Київського університету Святого Володимира.

У 1894 році отримав звання лікаря. Йому, автору уже 10 наукових праць, пропонували наукову роботу на кафедрі, проте Заболотний обрав практичну роботу і поїхав на Поділля – працювати лікарем-епідеміологом. У 1894–1895 роках брав участь у боротьбі з епідемією холери та дифтерії в Подільській губернії, обладнав губернську лабораторію і взявся за вивчення мікрофлори кишечника при холері, холерного вібріону.

Через рік повернувся до Києва, працював на посаді позаштатного помічника проректора кафедри загальної патології Київського університету.

Сміливим експериментом на власному організмі Данило Заболотний поклав початок методу ентеровакцинації (коли вакцину ковтають, а не колють): у 1893 році випив живу холерну культуру – після попередньої пробної імунізації впродовж 28 днів, щоб довести ефективність імунізації «через рот».

Згодом Ілля Мечников, вражений героїчним вчинком Данила Заболотного, подарував йому своє фото з написом: «Безсмертному учневі від здивованого вчителя».

Проаналізувавши накопичені дані, Заболотний відкрив не лише реальність пероральної імунізації людини проти холери, а й виявив і описав приховане бактеріоносійство. Сформульована Заболотним профілактична доктрина – вплив на джерело інфекції – стала провідною в боротьбі з холерою.

Понад 10 років (1900–1911) вчений боровся з холерою в різних країнах.

На початку 1897 року він з групою інших науковців виїхав на три місяці до Індії для вивчення чуми. Під час тієї експедиції виявив шляхи потрапляння збудника чуми до людського організму, вивчив захисну дію протичумної сироватки, а також ефективність сіркової терапії.

У 1897–1899 роках брав участь у протичумних експедиціях у країнах Азії. Тривалий час намагався довести, що джерело інфекції чуми в природі – гризуни, а люди заражаються від них і поширюють хворобу далі. Тільки через 12 років невтомної праці він виділив з організму хворої тварини чисту культуру чумних мікробів, а пізніше довів і роль бліх у перенесенні збудника чуми від хворих гризунів до людей.

Довів Заболотний і те, що носії чуми в природі – дикі гризуни, сформулював оригінальну гіпотезу щодо причин ендемічності хвороби і зв’язку захворювання людей з епізоотіями серед гризунів.

Під час розтину хворих тарбаганів Данило Кирилович вколовся голкою шприца, яким брав гній із чумного бубона. Розуміючи, що йому загрожує неминуча смерть, Заболотний почав писати прощальні листи, але не зупинився в дослідженнях і вирішив випробувати на собі протичумну сироватку. Він, без сумніву, пам’ятав свій несподіваний успіх з протихолерною вакциною, але ж гарантії ніхто не давав. Втім, неминучість смерті, мабуть, під’юджувала науковця, і він вирішив не йти з цього світу просто так. Увівши собі протичумну сироватку, дослідник одужав, спостерігаючи на собі й докладно описуючи перебіг захворювання.

У 1898 році на запрошення Іллі Мечникова Заболотний працював у Пастерівському інституті в Парижі, за наукові досягнення нагороджений французьким орденом Почесного легіону.

Але наукову славу Заболотному принесли не тільки дослідження холери й чуми. Він вивчав перебіг сифілісу, газової гангрени, дифтерії, черевного та висипного тифів, дизентерії, малярії, грипу, а також роль мікробіологічного чинника й біологічних властивостей збудників різних захворювань у виникненні, розвитку та згасанні епідемій.

У 1919-1923 роках Заболотний був ректором Одеського медичного інституту, де організував першу в світі кафедру епідеміології. З 1926 року – член Академії наук СРСР. У 1928 році переїхав у Київ і очолив Всеукраїнську академію наук (тепер – Національна академія наук України), у складі якої створив Інститут мікробіології та епідеміології (згодом – Інститут мікробіології та вірусології імені Д. К. Заболотного НАН України).

Помер Данило Заболотний 15 (16) грудня 1929 року на 62-му році життя. За іронією долі, смерть настала від ускладнення після грипу, яке не змогли подолати лікарі. Останніми його словами були: «Діти мої дорогі, любіть науку і правду».

Пишаємося видатним земляком. Приклад академіка Заболотного – дороговказ для багатьох українських науковців, лікарів практиків і фахівців у сфері громадського здоров’я. Нам є на кого рівнятися у щоденній роботі.

Ми працюємо, щоб жителі Вінниччини залишалися здоровими.

Формуємо культуру здоров’я разом!