Рак жовчовивідної системи: прихована загроза та реальні шанси на захист

Рак жовчного міхура та жовчних проток (холангіокарцинома) — це підступні онкологічні захворювання, які тривалий час можуть маскуватися під звичайний розлад травлення або камінці в жовчному.

Рак не виникає на порожньому місці. Це результат тривалого запалення. Що провокує захворювання та на що потрібно звернути увагу, роз’яснює лікар із загальної гігієни Вінницького ОЦКПХ Світлана САВИЧ.

Основними «провокаторами» є:

Жовчнокам’яна хвороба: близько 80% пацієнтів з раком жовчного міхура мали камінці. Постійне тертя каменя об стінку викликає хронічне запалення (холецистит), що з часом веде до мутації клітин.

Поліпи жовчного міхура: особливо небезпечні утворення розміром понад 10 мм.

Паразити (опісторхоз): для України це актуально, особливо в басейнах річок Дніпро, Десна, Сейм. Вживання в’яленої або недостатньо термічно обробленої річкової риби призводить до зараження гельмінтами, які травмують жовчні протоки.

Жінки хворіють у 2-3 рази частіше за чоловіків (через гормональний фон), а ризик значно зростає після 60 років.

За даними Національного канцер-реєстру, пухлини жовчовивідної системи часто діагностуються на III або IV стадіях.

Проблема №1: відсутність специфічних симптомів на початку. Біль у правому підребер’ї, нудоту та гіркоту в роті пацієнти списують на «дієту» і лікуються самостійно.

Проблема №2: низьке охоплення профілактичним УЗД. В Україні багато людей роблять УЗД черевного порожнини лише тоді, коли біль стає нестерпним.

Рання діагностика: на що звернути увагу?

Оскільки специфічних симптомів мало, «золотим стандартом» контролю є регулярність.

УЗД органів черевної порожнини: дешевий та ефективний метод. Повинен проводитися 1 раз на рік навіть за відсутності скарг.

• Якщо у вас з’явилася «безболісна жовтяниця» (шкіра та склери очей пожовтіли, але нічого не болить) — це критичний сигнал, який потребує негайної госпіталізації!
• Своєчасне лікування жовчнокам’яної хвороби. «Тихі» камінці — це міна сповільненої дії.
• Контроль ваги, ожиріння змінює гормональний фон і склад жовчі, що сприяє каменеутворенню.
• Харчові «тригери»: жовчний міхур — це резервуар. Його задача — вчасно скоротитися і викинути жовч для перетравлення жирів. Якщо цей механізм ламається через неправильну їжу, починається застій (холестаз), утворення піску, каменів і, зрештою, хронічне запалення, що може призвести до онкозахворювання. В Україні традиційно високе споживання випічки, білого хліба та солодощів. Надлишок цукру підвищує рівень інсуліну в крові, що змушує печінку виробляти більше холестерину. Саме цей «зайвий» холестерин випадає в осад у жовчному міхурі, утворюючи каміння. Захоплення трансжирами та смаженою їжею, фастфудами, маргаринами, продуктами тривалого зберігання та звичка смажити на соняшниковій олії до скоринки — це прямий удар по біохімії жовчі. Трансжири роблять жовч густою та «замазкоподібною». Продукти горіння (канцерогени) при смаженні подразнюють слизову оболонку проток.
• Недостатнє споживання свіжих овочів і цільних злаків, особливо взимку. Клітковина працює як «мітла»: вона зв’язує зайві жовчні кислоти та холестерин у кишечнику, не даючи їм повторно всмоктуватися в кров. Без клітковини жовч стає агресивною і застоюється.
• Нерегулярність харчування: «голодування вдень — бенкет увечері»- це типова помилка працюючої людини. Тривалі перерви (понад 5-6 годин), жовч годинами стоїть у міхурі, концентрується і роз’їдає його стінки. Рясна вечеря створює колосальне навантаження на систему, яка вже «заснула», провокуючи спазми та дискінезію.
• Радикальні дієти та швидке схуднення, бажання схуднути «на 10 кг за місяць» — вкрай небезпечне. При різкому обмеженні жирів жовчний міхур перестає скорочуватися (бо немає потреби перетравлювати жир). Жовч перетворюється на густий шлам. Статистично, люди, які часто практикують «голодні» дієти, мають у рази вищий ризик каменеутворення.
• Обережність з річковою рибою, ретельна термічна обробка захистить від паразитів.

Рак жовчного міхура — це не вирок, якщо його виявили вчасно. Ваша головна зброя — щорічне УЗД та уважне ставлення до сигналів власного тіла. Не чекайте симптомів, дійте на випередження.