Не просто біль у горлі: чим насправді небезпечна дифтерія?

Дифтерія — це небезпечне гостре інфекційне захворювання, спричинене токсигенними штамами бактерії Corynebacterium diphtheriae, яке передається переважно повітряно-крапельним шляхом. Попри наявність вакцинації, хвороба й досі залишається ендемічною в багатьох країнах. До впровадження вакцинації дифтерія характеризувалася періодичними підвищеннями захворюваності кожні 5-8 років і зимовою сезонністю.

Чим небезпечне це захворювання та  так йому запобігти, роз’яснює лікар-епідеміолог Вінницького ОЦКПХ Дар’я ГУШАН.

Джерелом інфекції є лише людина — хворий або бактеріоносій. Передача можлива під час кашлю, чхання, тісного контакту з виділеннями з дихальних шляхів чи ураженої шкіри, рідше — через предмети побуту та харчові продукти. Інкубаційний період триває 2–10 днів.

Клінічні прояви залежать від рівня антитоксичного імунітету. У щепленої особи може розвинутися носійство дифтерійних збудників, чому сприяє хронічна патологія носо- і ротоглотки. У нещеплених осіб частіше розвиваються тяжкі форми хвороби. Найпоширеніша — дифтерія мигдаликів, для якої характерні:

• сіра або біла щільна плівка на мигдаликах і в горлі;
• біль у горлі та при ковтанні;
• збільшення шийних лімфовузлів;
• набряк шиї;
• підвищення температури, озноб;
• утруднене дихання.

Можливі також форми дифтерії глотки, носоглотки, гортані, шкіри, очей та інших локалізацій.

Захворювання небезпечне ускладненнями, такими як інфекційно-токсичний шок (зниження артеріального тиску та температури тіла, блідість шкірних покривів тощо), міокардит, ураження нервової системи (полінейропатії, порушення мозкового кровообігу), ураження нирок.

Усі хворі з підозрою на дифтерію підлягають обов’язковій госпіталізації.

Для запобігання поширенню дифтерії необхідно:

• негайно ізолювати та госпіталізувати хворих, осіб із підозрою на дифтерію та носіїв токсигенних штамів;
• забезпечити провітрювання та дезінфекцію приміщення й предметів побуту;
• продовжувати ізоляцію хворого до отримання двох негативних бактеріологічних результатів (мазки з носа і ротоглотки), взятих не раніше ніж через 24 години після завершення антибіотикотерапії;
• встановити медичне спостереження за контактними особами на 10 днів із їх дворазовим бактеріологічним обстеженням;
• Сімейний лікар має призначити контактним особам профілактичний курс антибіотиків без очікування результатів аналізів і за потреби провести вакцинацію відповідно до щеплювального статусу.

Найефективнішим методом профілактики є вакцинація. В Україні щеплення проводять у 2, 4, 6 і 18 місяців, ревакцинацію — у 6 і 16 років, а надалі кожні 10 років.